Дім відкрили, рекорд встановили! І що далі?

Дім відкрили, рекорд встановили! І що далі?
Микола Корзун

Під час церемонії відкриття у Житомирі так званого «Дому української культури» у березні поточного року у мешканців та гостей міста виникло чимало запитань. Найпершим чином здивував постамент, який виглядав досить епатажно, але при цьому дуже відверто
нагадував домовину з надписом «Дім української культури». З якою метою цей постамент виник у давно збудованому і нещодавно реставрованому будинку, сказати складно. Щодо уваги, відгуків та вражень житомирян, які проїздили повз саме відкритий «дім», то цю
невибагливу архітектурну форму одразу назвали – «Гроб».
Проте творці та автори облаштування «Дому української культури» не зупинилися на досягнутому і подарували городянам ще один досить дивний об’єкт у формі величезного ящика-шафи, виготовленого із надміцного (кажуть, бронетривкого) скла. Всередину скляної «посудини» вмістили велетенського розміру ляльку-мотанку, яка, за задумом авторів «проекту», мала стати оберегом української культури у Житомирі. І ящик, а особливо лялька-мотанка, одразу стали експонатами для реєстрації у книзі рекордів України. Більшої ляльки, аніж у Житомирі, в Україні, виявляється, ще не було.
З часом, кількість запитань лише зростала, а їх змістовність була дуже безглуздою. Наприклад, щодо вартості флагштоків та манекенів, на яких демонструватимуться українські національні костюми чи інший виставковий одяг. Загалом на облаштування «Дому української культури» із міського бюджету Житомира витрачено 1 млн 100 тис. грн. Навіть за теперішніми мірками чимала сума одразу викликала зацікавленість громадськості міста і правоохоронних органів. Запитання були адресовані до організаторів та виконавців облаштування «осередку української культури». Як довго
ми будемо чекати відповіді на запитання – сказати важко. Мабуть, легше зрозуміти, що справа, яку начебто порушили працівники Житомирського СБУ щодо порушень при створенні «Дому української культури», ніколи не буде доведено до логічного завершення.
Проте, існує ще одне надзвичайно важливе питання стосовно відкриття у Житомирі дороговартісного об’єкту української «культури». Наскільки потрібен був такий «дім» у Житомирі? Яке його функціональне призначення?! Чи можна вважати «Дім української культури» музейним закладом? Бо ж краєзнавчий музей у Житомирі є і працює після
тривалого, масштабного ремонту. А може хтось ризикне назвати приміщення колишнього житомирського «ЗАГСу» виставковим центром, де можна організувати презентації творчості художників, скульпторів, письменників чи поетів? Для цього у Житомирі існує Будинок художників із виставковою залою й обласна бібліотека з чудовою актовою конференц-залою. Тож, саме існування цього «туманного» об’єкту, на який витрачається більше мільйона муніципальних коштів, є сумнівним.
До речі, ще свіжі у пам’яті багатьох громадських активістів спогади про іншій варіант «Українського дому» (чи то «Громадського дому»), який пропонувалося створити у Житомирі ще 7 років тому. «Український дім» найпершим чином мав би стати осередком громадського життя в обласному центрі, виконувати функцію «гуртожитку» для громадських організацій, які сьогодні змушені жебракувати по чиновницьких кабінетах у пошуках кімнати для оренди. Знову ж таки, орендну плату за навіть невелике приміщення можуть заплатити далеко не всі громадські утворення.
Саме для таких громадських організацій і потрібен прихисток, яким повинен був стати «Український дім». Від влади вимагалося знайти приміщення із десятком-півтора кімнат, які могли б використовувати згідно з встановленим графіком ті чи інші громадські організації.
Звісно, в «Українському домі» мала бути облаштована сучасна конференц-зала із відповідним технічним обладнанням, хоча б невелика актова зала. В ідеалі, якби житомирська влада бажала створити «Український (чи Народний) дім» за зразком створених будинків для громадських організацій, наприклад, у Тернополі, Івано-Франківську чи Чернівцях, то подбала б про приміщення зі спортивною залою чи залою для хореографії, комп’ютерним класом тощо.
Адже, щоб забезпечити громадські організації функціональним приміщенням у Житомирі, цілком вистачило сумнозвісної будівлі, в якій раніше розміщувався міський відділ РАГСу та КП «Обрядове». Зовсім не обов’язково було витрачати для цього 1 млн 100 тис. грн. Невже громадська зрілість чи активність громади вимірюється певними, до того ж, сумнівними рекордами? Натомість міський бюджет позбувся справді кругленької суми коштів і отримав заклад із незрозумілим призначенням. Принаймні, за весь період після березневого відкриття «Дому української культури» у ньому проходило аж два чи три заходи. Вже без народної артистки України Ніни Матвієнко, без співу «Ореї» та без почесних гостей.
Отже, справжнім осередком громадянського суспільства «Дім української культури» у Житомирі поки так і не став. А чи зміниться щось у майбутньому – подивимося. На всі інші питання щодо доцільності «Дому» із охороною ляльки-мотанки, відповідь даватимуть відповідні органи та саме життя. Отже, у «сухому залишку» – доцільність існування «Українського дому» у Житомирі в подібному форматі, як нині.
Добавить комментарий