Леонід Кравчук: Не створили ми такої влади, яка б враховувала інтереси всіх

Леонід Кравчук: Не створили ми такої влади, яка б враховувала інтереси всіх Наташа Влащенко
Перший Президент України уважно спостерігає за політичним життям країни, дає слушні поради НИНІШНІМ її очільникам та робить усе для того, щоб попередити помилки у майбутньому. Леонід Макарович Кравчук сьогодні у нас в гостях.
— Пане президенте, 25 років Незалежності ми зустріли втратою території, шаленою корупцією, нестабільним курсом гривні – і такі результати не стільки провина народу, скільки провина еліт. Чому так склалося на 25-ту річницю нашої незалежності?
– Проблеми, які сьогодні вийшли на поверхню в такому гострому стані, зароджувалися давно. П’ять президентів, п’ять курсів, п’ять конституцій. Українська еліта була або є недовершеною, або невідповідальною, або не розуміє основних тенденцій розвитку людства в цілому і України зокрема. Тому не можу перекласти всю вину на нинішню владу, але вина її є. Вина в тому, що влада не зуміла зануритись у проблеми, які виникли, а почала швидко вирішувати поточні питання.
– Леоніде Макаровичу, але з огляду на події останніх років говорять, що ситуація змінилася. Ми заплатили кров’ю за свою свободу. Ви кажете, що анексія Криму була запланована наперед. Але чому ж українське керівництво не зробило навіть спроби опору на півострові?
– Мене це питання також турбувало і турбує, і я для себе не знаходжу пояснення. Як політик я завжди маю дві відповіді: одну – для себе, а іншу – для людей. Я для себе не можу дати відповіді. Я розумію, що перемоги в нас там не було б. Навіщо битися, коли ти знаєш, що не переможеш?
– А національне приниження?
– Можна і так поставити питання, а можна по-іншому. Як його поставив президент Білорусії Лукашенко. Він сказав: «Якщо би білоруський народ повністю відмовився від захисту своєї землі, я взяв би зброю і пішов воювати один». Один. Це позиція. Такої позиції в української влади на той час не було. Мало того, що не було опору, навпаки, засоби масової інформації наголошували: ось бачите, вони не відбиваються, стоять і мовчать, коли їм в обличчя кидають образи і загрожують. Тому Росія і Путін зрозуміли, що Україна не здатна чинити спротив, відтак вони гадали, що в Донбасі станеться така сама легка прогулянка для російських ввічливих людей. Не сталася, слава Богу.
– Ви висловили досить жорстку позицію стосовно Донбасу. Я процитую: «Никакие Минские соглашения, которые являются ничем иным, как болотом, никакие западные лидеры, которые считают, что украинцев можно убивать, что мы должны выполнять Минские соглашения, нам не указ». Але Захід ставить підтримку України в пряму залежність від їхнього виконання. То що ж робити сьогодні країні?
– Ми вже бачимо, Мінські угоди не дають жодного результату. Значить, тоді ми кажем: пройшло стілько-то часу, Мінські угоди результатів не дають, навпаки, ми зазнаємо приниження і втрачаємо свої землі. Отже, ми пропонуємо підписати договір, який би визначив, як зупинити війну, як навести мир в Україні і як гарантувати, щоб агресія не поширювалась далі.
– Договір з ким?
– Почну з найскладнішого, але для справи дуже важливого – це Путін. Тому що війна іде з Росією.
Путін, Обама, Меркель, Олланд – Росія, США, Німеччина, Франція і Україна. Оці люди підписують договір. Тоді він буде виконуватися. Все інше – недосконалий документ і безвідповідальні дії державних діячів.
– Леоніде Макаровичу, рік післямайданнго життя з новим Президентом, урядом Яценюка, на жаль, не дав результатів ні в реформах, ні в боротьбі з корупцією, ні в створенні механізмів для запобігання тих принизливих умов, у яких живуть наші люди, наш бізнес. Я хочу спитати: хто сьогодні при владі – державні діячі чи люди, котрі прийшли розвивати власні бізнес-інтереси? Кого ми маємо сьогодні при владі?
– Я ніколи не був прихильником крайніх поглядів, я думаю ось про що: ті люди, котрі зараз прийшли до влади, перебувають у внутрішніх суперечностях. Людина прийшла до влади з бізнесу, і, як мені кажуть, бо я не був ніколи бізнесменом, він затягує так, як наркотики. Але вона взяла на себе велику державну відповідальність і взяла щиро. Я не хочу сказати, що вона взяла її для того, щоб розвивати свій бізнес, ні. У тих, хто при владі, достатньо активів. І ось як побороти цю суперечність в собі, і що поставити на перше місце, що на друге, це не кожному дасться легко – це перша частина. Друга частина – коли йде війна і коли такий лютий спротив чинять наші «друзі» всередині країни, п’ята колона, влада весь час зосереджена на поточних питаннях, вона не оре глибоко, пласт не перекидає поки що. Знає, що потрібно, робить кроки, але не може, поки що не має ні сил, ні можливостей, ні ресурсів, не має розуміння в повному сенсі цього слова. Тому сказати, що вони прийшли для того, щоб нічого не робити, я не можу.
– Ця гібридна війна усе наше життя зробила гібридним. Що я маю на увазі: ми воюємо з Росією, і одночасно наші бізнесмени торгують з нею; наші політики борються з корупцією і одночасно очолюють її; наші люди чекають на реформи і ухиляються від податків; наші депутати обіцяють новий податковий кодекс і голосують за такий, який буде ще більше тиснути на бізнес. І так в усьому. Можливо, це і є причина того, що прекрасне авто «Україна» не їде вперед?
– Я з вами погоджуюсь, я хочу задати питання, однак не задаю, бо ви в мене берете інтерв’ю, а не я у вас (сміється).
– Можете задавати, у вас такий статус, що можете робити все, що хочете.
– Так я і говорю, авто, щоб їхати, має мати двигун. Що є двигуном? І коли ви спробуєте відповісти на це запитання, чи є в нас справжній двигун – високоощадний, високопотужний, ви скажете: немає. І не тому тільки, що не вміємо, а тому, що не створили давно, з перших днів, попередньо, я беру це на себе, такої формули участі людей, усіх громадян, усіх національностей в управлінні державою, яка б відповідала їхнім інтересам. Не створили ми такої влади, яка б враховувала інтереси всіх.
– Чи є сьогодні в українській політиці відповідальні лідери? Люди потребують відповіді на просте питання: що таке добро і що таке зло, де правда, де брехня, де відвертість, а де лицемірство і куди ми йдемо. Скажіть, чи є в нас такі політики сьогодні?
– Такі політики формуються, але поки що у довершеному вигляді їх немає.
– Ще одна тема – стосунки з олігархами. Одні кажуть що їх усіх треба розстріляти, забрати майно, інші – що з ними слід шукати спільну мову. В одному з ефірів Віктор Ющенко розповідав, що конгреси, які організовує у Відні Фірташ, відвідував не тільки він, а й ви там були. Чи вважаєте ви Фірташа серйозним гравцем на політичному полі України? Як ви ставитеся до Фірташа та інших наших олігархів?
– Я ставлюся до олігархів з розумінням. Так сталося, що Україна пішла не шляхом деолігархізації, а через олігархізацію. І зараз у руках олігархів великі активи. Я запитую: чи можна оголосити, що вони всі поза законом, вкрали, награбували, і забрати кошти? А віддати кому? Державі чи іншим олігархам?
Друге запитання – що краще сьогодні для України: забрати і не знати, що з тим робити, віддати людям, щоб вони проїли ці активи? Чи краще знайти шлях об’єднання олігархів, щоб вони допомогли Україні?
– А все ж таки, про що ви говорили з паном Фірташем?
– Ющенка тоді не було, я був на міжнародній конференції, симпозіумі роботодавців, Фірташ організував його. І я виявив ініціативу, поговорив з ним, і було одне питання: як зробити так, щоб в Україну прийшли іноземні інвестиції? Він зібрав на Заході зацікавлених людей і сказав: 300 мільярдів доларів можна залучити в Україну, але для цього потрібна готовність Заходу, гарантії і готовність України. Україна навіть не захотіла це розглядати, тому я ще раз їздив у Відень, ще раз зустрічався з Фірташем і вважаю, що у Фірташа є великий ресурс, щоб брати активну участь у модернізації України, у залученні інвестицій. Але для цього треба зняти головне питання: раз ти олігарх – ти ворог, що є олігархи добрі, а є погані.
– У нульові роки вашими близькими друзями вважалися Медведчук, брати Суркіси, Нестор Шуфрич. Хто з цих людей лишився другом до сьогодні?
– Брати Суркіси залишились моїми друзями, і я на своєму віку небагато зустрічав людей, які б так послідовно і системно підтримували дружні стосунки.
– Чи правильно вчинив Леонід Кучма, коли погодився сісти за стіл переговорів з Медведчуком, Захарченком і Плотніцьким?
– Я не знаю, чи він вчинив правильно, я б не сів.
– У якій якості він брав участь у цих переговорах?
– Він мав доручення від Петра Порошенка як повноважний представник Президента.
– Яку книжку ви перечитуєте?
– У мене на столі постійно лежить одна книга – «Кобзар», і я, коли приходжу ввечері з роботи, крім стопочки книжок «Мудрі думки», періодично її відкриваю.
– Яка пенсія першого президента України?
– У першого президента України немає жодної пенсії.
– У вас державне забезпечення?
– Ні, послухайте: це єдина, можливо, у світі держава, яка не призначила пенсії президентам України. Я одержую пенсію народного депутата України.
– А соцпакет у вас є: дача, безкоштовна медицина, держохорона?
– Зараз немає нічого, все зняли.
– Хто буде наступним президентом України?
– Кого оберуть.
– Я розумію, скажіть, чоловік чи жінка?
– Я думаю, чоловік.
– Три речі, які ви вибороли для України на посаді президента? Окрім незалежності, що ми всі знаємо, які ще дві речі? Що ви ще зробили, чим сьогодні ви пишаєтесь?
– Я пишаюся тим, що я підписав всі законодавчі документи про утворення та розвиток української держави. Я пишаюсь тим, що підписав документи, які засвідчили становлення Збройних сил України і Служби безпеки України. Я пишаюся тим, що з моєї ініціативи був проведений Всеукраїнський р嬬¬ферендум, який до цього часу є базою, підвалиною, яку не може зрушити ніхто. Не було б референдуму 1991 року, повірте мені, України як держави уже не було б.
Добавить комментарий